Між світлом і попелом

(m-m-m-mmm) Між небом німим і потребами димними,

зимними, Живими молитвами, битими римами сильними.

Ми йдемо долинами болю,

неволі повільними, Вважаючи світло своїми слідами невидимими.

Я бачив, як гордість ставала для душ катастрофою,

Як спогади, погляди, подихи вкривались іржею й корозією.

Як люди за золотом йшли через прірви без совісті,

Та гинули потім від власної жадоби та гордості.

Моє відображення в склі промовляє: "Куди ти?",

Між вибором вигоди й вигуком совісті битий.

Мій подих упертий, захриплий від сотень істерик,

Та серце не втратило істини серед америк.

Не час нас ламає,

а страх перед власним обличчям,

Не біль нас вбиває,

а звичка вклонятися втечам.

Не темрява душить, а спроба від себе сховатися,

Бо легше збрехати собі,

ніж собою залишитися.

Між світлом і попелом,

попитом, шепотом, сповіддю, Ми пишемо долю не почерком,

а кров'ю і совістю.

Між подихом Господа, поступом,

розпачем, пострілами, Ми всі залишаємось дітьми перед зорями й прірвами.

(перед зорями й прірвами)

У кожного безодня під ребрами,

нервами, венами, Де мрії були кораблями,

а стали проблемами. Де спогади ходять колами,

болями, ранами, І правда звучить не словами,

а шрамами давніми. Я вірю,

що сила не в статусі,

владі чи золоті, А в тому,

щоб нести свій хрест без торгівлі по совісті.

Бо все, що ми маємо тут,

залишиться тінями, Лише наші вчинки лунають над прірвами синіми.

І коли над землею повисне мовчання останнє,

Не згадають рахунки, маєтки,

гучні надбання. Лиш те,

ким ти був, коли світ розлітався на друзки,

І чи зміг зберегти свою душу в облуді та сутінках. (ахххх)