Не клич мене назад

Я сплю в чужій сорочці,

пахне димом і травою На ґудзику

тримаю день,

якого вже нема

Ти пишеш: «Все нормально»,

і крапка під строкою Росте в

мені, мов цвях,

якому затісна стіна Я вчуся

не питати, чому мовчить долоня Чому

сміюся там, де сміх не до

лиця

У кожного своя маленька заборона У

мене — називати страх своїм ім'ям

Не клич мене назад,

я ще тут

Не клич мене назад,

я ще тут

У тиші після гуркоту чай холоне

швидше І хтось розказує дурний смішний

анекдот Ми бережем ті жарти,

наче сірники в кишені Бо темрява

серйозна, а ми — іще народ

Я бачив,

як томились навіть добрі руки Як

серце ставить двері й не віддає

ключа

Мені б сказати: «Я боюся»,

та ці звуки Застрягли десь між

небом і нижньою щелепою

Не клич мене назад,

я ще тут

Не клич мене назад,

я ще тут

Коли засну,

не буди мене різко

Нехай хоч сон говорить без моїх

імен

Я повернуся, якщо повернусь близьким

А не лише тілом,

яке пам'ятає день

Не клич мене назад,

я ще тут

Не клич мене назад,

я ще тут

І якщо я мовчу,

це не значить,

що пусто Просто в грудях зима

вчиться танути Не клич мене назад

Прошу, не клич

Я ще тут

Я ще тут