Між рядками почуттів

(mmmmm) Потрібно записати трек, А я не знаю,

з чого почати цей куплет.

Потрібно якусь цінність довести,

А я в двадцять п’ять ще сам не знаю,

куди йти. Добре, що в мене є

ти, Бо тільки ти знаєш усі мої сни.

Тільки дайте

мені спокій — ці біти Знову лізуть в голову,

не дають мені заснути.

Чому ці вірші в голові?

Скажіть, для чого вони мені?

Я проклятий чи просто дурний?

Але веселий — точно не нудний.

Чому так тяжко нам жити,

Якщо життя дає нам квіти?

Чому

я знову все шукаю,

Коли найкраще вже тримаю?

Бо ти тепер моя,

А в голові моїй — дюра.

То сміюся, то мовчу,

То весь світ переверну.

Іноді можу когось послати,

Іноді можу двері грюкнути.

А потім вночі до мікрофона — І починаю знову нити.

Як я дістав вночі в мікрофон вити,

Мабуть, сусіди вже хочуть мене вбити.

А я не можу просто взяти й зупинитись,

Бо ці слова не дають мені спокійно жити.

Я не святий і не герой,

Не знаю, де мій правильний маршрут.

Можу загубитися в собі,

А потім знову повернутись тут.

Мені не треба золота,

Не треба слави на весь світ.

Якщо ти поруч зі мною

— То, може, я вже знаю відповідь.

Чому так тяжко нам жити,

Якщо життя дає нам квіти?

Може, ми просто забули,

Що самі колись були дітьми?

Бо ти тепер моя,

А в голові моїй — дюра.

То сміюся, то мовчу,

То весь світ переверну.

Я можу бути неідеальним,

Можу часом сам себе не розуміти.

Але такий, який я є,

За це ти

й любиш мене.

А я люблю тебе.

І, може, це і є відповідь.

Не треба знати, куди йти,

Коли ми можемо іти разом.

Не треба доводити, хто ти,

Коли тебе люблять просто так.

Такий я є.

Без масок і прикрас.

Такий я є.

І ти залишилась з нами.

Я пишу про тебе,

Ти читаєш мене. І якщо це все,

що мені дано — Я хочу написати про це.